Нехай мені доля виготувала муки:
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки.
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолено плаче.
Карає і мучить нестерпним життям.
Я все-таки сильна! Я щось-таки значу!
Я світ цей дивую красивим дитям!
Накотяться біди – то мушу здолати.
Підкотиться туга – то мушу мовчать.
Немеркнуче світло; я – жінка, я – мати!
Запалена богом остання свіча.
Ганна Чубач
Частина 4
Немає коментарів:
Дописати коментар